З ВІРОЮ В ІСТИНУ І ДОБРО

Неплюєв Микола Миколайович (1851-1908) - богослов, соціальний практик, громадський діяч, педагог і мислитель. Народився в містечку Янпіль Чернігівської губернії (нині – смт. Ямпіль Сумської області). Належав по лінії батька -
предводителя дворянства Чернігівської губернії - до древнього дворянського роду.

3 юних poків Неплюєв відрізнявся релігійним світоглядом. У 1874 році закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Служив радником pociйського посольства в Німеччині. У 1877 році пережив духовний переворот: сповнений співчуття до простого народу, він вирішує залишити дипломатичну кар'єру, повернутися на батьківщину й присвятити своє життя справі просвітництва, турботам про моральне й матеріальне поліпшення життя селян. Необхідних для майбутньої роботи в сільському господарстві знань Неплюєв набув у Московській землеробській академії, про-йшовши двоpiчний курс вільним слухачем. Сподіваючись знайти однодумців, він публікує в 1880 році твір "Історичне покликання російського поміщика", де закликав всіх свідомих крупних землевласників - людей свого стану - зайнятися аграрним i культурним благоустроєм села. Не отримавши ні від кого підтримки, починає справу сам: бере на виховання декілька дітей із найбідніших ciмей свого рідного села.

За покликом coвicтi, восени 1880 року молодий Микола Неплюєв оселився остаточно в родовому маєтку - містечку Янпіль Чepнiгівської губернїї. 4 серпня 1881 року він відкриває притулок для сиріт i особисто займається їxнім вихованням. Потім, у садибі на хуторі Воздвиженському, за 10 верст від Янполя, він на cвoї кошти послідовно засновує й утримує початкові та професійні сільськогосподарські школи: чоловічу (1885) i жіночу (1891), у яких на повному забезпеченні навчалися селянські діти. Мета шкіл полягала в підготовці кваліфікованих "культурних хліборобів", а головне - в формуванні нової моральної людини: вільного, свідомого християнина, що володіє "міцною волею до добра, любов'ю до Бога й ближніх", здатного в одностайній колективній діяльності "творити життя на нових дорогах".

У 1889 році половина випускників побажала об'єднатися під керівництвом Неплюєва в унікальне соціальне формування, назване "Православне Хрестовоздвиженське перше Трудове Братство".
Його матеріальною базою став маєток Неплюєва, частину якого він передав в оренду своїм вихованцям. Наступні випуски шкіл - чоловічої та жіночої- поповнювали число членів Братства, хлопці й дівчата, як правило, одружувалися, створюючи нові сім'ї. Трудове Братство покликане було уособлювати собою живу модель майбутнього людського суспільства й демонструвати реальний приклад можливості вільного людського братерства багатих і бідних християн. Грунтувалося на євангельських моральних принципах: віри, любові та праці на загальну користь. З економічного погляду воно являло собою кооперативне товариство виробництва й споживання з колективною формою власності на засоби виробництва. Допускалася й приватна власність -у вигляді особистих рахунків членів общини. У 1890 році вся сім'я Неплюєвих - мати Олександра Миколаївна, сестри Марія Уманець і Ольга Неплюєва - розділили долю брата, ставши вихователями жіночої школи й одночасно викладачами музики та живопису.

У 1893 році відбулося освячення парафіяльного Хрестовоздвиженського храму. Перші п'ять років Трудове Братство не могло отримати легального статусу. Новаторська діяльність Неплюєва з "реалізації християнської правди в житті" лякала церковну владу. Обер-прокурор Синоду К. Побєдоносцев, що ставився до Неплюєва з крайньою нетерпимістю, всіляко сковував його діло. Проте певна близькість сім'ї Неплюєвих до дому Романових дозволила здолати цю перешкоду. 16 вересня 1894 року указом Олександра ІІІ Трудове Братство одержує офіційний статус і права юридичної особи.
Братчики займалися різноманітною діяльністю: трудилися на полях, фермах, у майстернях, садах, лісах, управляли заводами, працювали наставниками в дитячих притулках. Вступ і вихід із братства були добровільними. Особливо обдаровані особистості могли здобувати фахову освіту в навчальних закладах Росії та Європи.
Величезна увага тут приділялася інтелектуальному й естетичному розвитку: регулярно проводилися літературно-музичні вечори, працювала велика бібліотека, виступали драматична трупа, власний симфонічний оркестр і оркестр народних інструментів.

29 грудня 1901 року Неплюєв здійснює безпрецедентний в історії Росії вчинок - передає за дарчим актом майже все своє майно, загальною вартістю 1 млн. 750 тис. карбованців у повну власність Братства. Територія Братських володінь збільшилася до 181 кв. км. Чисельність братчиків до 1908 року сягала 500 чоловік.
Трудове Братство було економічно рентабельним господарством. Підприємства здійснювали повну переробку сільськогосподарської сировинної маси й місцевих природних ресурсів, виробляючи різноманітний асортимент продуктів харчування та промислових виробів. Братство легко вписалося в індустріальне суспільство, за обсягами виробництва та якістю товарів успішно конкурувало в умовах ринкового середовища. Стало працювали ливарно-механічний, цукровий, цегельний, вапнярний та два спиртові заводи. У 1887 році встановлено телефонну систему "Сименса", а в 1895-1897 роках запрацювала місцева електростанція. У ньому склалася розгалужена система соціального захисту: безплатне лікування, освіта, утримання дітей у дитячих притулках, пенсійне забезпечення, страхові фонди. Незважаючи на смерть свого духовного вождя М.М. Неплюєва, в 1908 році Братство зміцнило життєві позиції. Згуртоване в єдину сім'ю, воно продовжувало динамічно розвиватися, адаптувавшися до нових реалій.

Соціальні потрясіння початку ХХ століття: перша світова війна, революція -перервали природний хід подій. У 1919 році неплюєвська корпорація перетворилася на радянську комуну, зберігши при цьому весь людський склад, організаційну структуру, релігійний побут. Восени 1924 року комуну "Трудове Братство" зруйнувала атеїстична влада. Лідерів, адміністрацію репресували, рядовим членам нав'язали колгоспний режим. 1929 рік став початком насильницького вигнання корінних воздвиженців зі своєї "землі обітованної". Тут відразу оселилися селяни з навколишніх сіл. Почалася руйнація матеріальних об'єктів, стала зникати пам'ять про дух і звичаї цього самобутнього оазису християнської культури.
У контексті історії релігійно-комунітарного руху кінця XIX - початку XX століть, коли на просторах Російської імперії нараховувалося більше ніж 900 общинних структур: різнофункціональних релігійних братств, протестантських комун, толстовських общин та ін. - Воздвиженське трудове братство трактується сучасними дослідниками як історично унікальне за своїми масштабами, тривалістю існування, ідейним змістом і культурною спадщиною.

Діяльність Неплюєвського Братства викликала великий громадський резонанс у Росії, Європі. До нього виявляли жвавий інтерес Лев Толстой, Володимир Соловйов, Олександр Блок. Діяльну моральну підтримку надавали Неплюєву Іоанн Кронштадтський, правляча династія Романових, представники монархічних сімей Європи - великий герцог Саксон-Веймарський Карл-Олександр, граф М. Люттихау, принцеса Є. М. Ольденбургська, герцогиня Ангальт-Бернбург і багато інших. Досвід життя Трудового Братства вивчався Сорбонським і Краківським університетами, йому присвятили дослідження вчені з Французької академії наук, професори Московської, Петербурзької та Київської духовних академій. Братство було визнано філією міжнародних організацій: Ліги миру (1893), Союзу єднання (1897), відділенням Червоного Хреста (1914).
Із Воздвиженського Братства вийшло багато яскравих, талановитих людей.
Рівень ділових і творчих контактів Неплюєва, широке висвітлення його діяльності в російській і європейській пресі того часу дозволяють назвати його суспільним діячем європейської величини. Він був членом ряду релігійних і світських асоціацій: Англо-російської літературної спілки, Міжнародної Молитовної спілки, Всеросійської ради російських робітників. Був головним ініціатором проведення Конгресу єдиного людства (Париж, 1900 рік).

У своїй міжнародній місіонерській діяльності Неплюєв закликав до єднання всіх християнських конфесій і демілітаризації держав. Його книги перекладено французькою, німецькою, сербською мовами.
Діапазон оцінки особистості Неплюєва та діяльності Трудового Братства, як екзотичного варіанту втілення ідеї Царства Божого на землі, дуже широкий: від ідеалізації до повного відторгнення. Складність моральної оцінки діяльності Неплюєва полягає в тому, що його вчення за існуючою класифікацією належить до утопічних, тобто реакційних. Прийнято вважати, що спроби організації життя людини й суспільства на абсолютних моральних принципах в остаточному підсумку призводять до насильства над життям.
Проте утопія відрізняється від неутопії тим, що вона не перевірена на практиці. У Неплюєвській моделі "Міста Сонця" була поштова адреса, і цей факт не дозволяє укласти воздвиженський феномен у категорію утопічного.

Справжній гуманізм Неплюєва виявився в його щирій повазі до людини, в його піднесеній вірі у здатність кожної людини, створеної "за образом і подобою Божою", до духовної та розумової досконалості, Усвідомлюючи людську слабкість, стикаючись із людським злом, Неплюєв вірив у краще в людині та розвивав його. Слова, сказані Володимиром Соловйовим у "Трьох промовах", можна повною мірою віднести й до Неплюєва: "Заслуга й значення таких людей у тому, що вони не схиляються перед силою факту й не служать їй. Проти цієї грубої сили, того, що існує, в них є духовна сила віри в істину і добро - в те, що повинно бути. Не спокушатися видимим пануванням зла і не відрікатися заради нього від невидимого добра є подвиг віри. В ньому вся сила людини. Хто не здатний на цей подвиг, той нічого не зробить і нічого не скаже людству. Люди факту живуть чужим життям, але не вони творять життя. Творять життя люди віри. Це ті, хто називаються мрійниками, утопістами, юродивими, - вони ж пророки, істинно кращі люди й проводирі людства".

Валерій Миколайович Авдасьов
Директор народного музею "Трудове братство М.М.Неплюєва"
с. Воздвиженське, Ямпільський район
Сумська обл.
41242

Стаття розміщена на нашому сайті з люб'язного дозволу автора
Інші матеріали В. Авдасьова можна знайти на сайті http://www.nepluyev.org.ua

COPYRIGHT © 2003 Shostka state museum of local lore